У кожного з нас була мрія... | Дарниця.org

У кожного з нас була мрія...

23 лютого чоловіки святкують День захисника Вітчизни. Святкують його і ті, хто у армії не служив. Але є й жінки, які не тільки проходили службу в армії, але і приймали участь у бойових діях! Війна – скільки в цьому слові болю! Коли солдати захищають свою Батьківщину – це зрозуміло, але коли вони гинуть на чужій землі... Війна в Афганістані забрала тисячі житів наших воїнів. На ній були і жінки.
Світлана Терешкова у 23-річному віці добровільно пішла служити до Афганістану. Розуміючи, що як медична сестра, потрібна там. Потрібна хлопцям, що проливають свою кров на чужій землі.

Кор. – Світлано, що підштовхнуло до такого сміливого рішення – піти на війну?

С.Т. – Багато хлопців після Афгану приходили у Московську Вищу партійну школу, де я працювала на військовій кафедрі. Ми познайомилися, почали товаришувати. Афган змінює людей, людина переоцінює цінності. Під впливом розповідей про службу у цій країні у мене з'явилося бажання поїхати туди допомогти нашим солдатам. Щоб потрапити служити до Афганістану, я закінчила медичне училище, а потім, у 1986 році, написала заяву до військкомату. Пройшла медичну комісію, і в грудні мене відправили до Афганістану фельдшером мотострілкового полку.

Кор. – Якими були перші враження?

С.Т. – Спочатку ми приїхали до пункту пересилки, а потім до військової частини. Перше, що було – цікавість. Цікава країна, народ, традиції. На вулицях можна було побачити одночасно людей сучасних і начебто з середньовіччя.

Кор. – Ви жінка – як звикали до крові, смертей?
С.Т. – Оскільки я закінчила медучилище, до крові і ран мені не звикати! Щодо смертей – до них звикнути неможливо. Але завжди тяжко бачити, як у тебе на руках помирає молодий хлопець, а ти нічого не можеш зробити.

Кор. – Світлана, а що найбільш усього запам'яталося вам з Афгану?

С.Т. – Як ми святкували 8 Березня. Свято було підготовлене просто чудово. Полк був на завданні. У військовому містечку залишилось 14 жінок – телефоністки, машиністки, медики і замполіт полку. Ми надягли сукні, зробили зачіски, у їдальні накрили святковий стіл. Поздоровив нас замполіт. Були грамоти, квіти.

Кор. – Що було після Афганістану?

С.Т. – Поїхала на Далекий Схід, де проходив службу мій чоловік. Ще три роки служила там у армії, а потім ми переїхали до Києва, почали жити на Харківському масиві. Службу проходила у частині внутрішніх військ старшим прапорщиком. У 2003 році, на День захисника Вітчизни, в Маріїнському палаці з рук Президента отримала медаль «За бездоганну службу». Коли Президент вручав нагороду, то подивився на мої погони прапорщика і звернувся до міністра внутрішніх справ: «А чому вона тільки прапорщик?». Наступного дня мені присвоїли звання молодшого лейтенанта. Зараз я офіцер відділення спеціальної бойової підготовки.

Кор. – Як ви вважаєте, чому зараз молодь не хоче йти до армії?

С.Т. – За Радянського Союзу молодь була більш патріотична та відповідальна. У кожного з нас була мрія... Бути офіцером було престижно. Пам'ятаєте фільм «Офіцери»? Там один з героїв сказав: «Є така професія – Батьківщину захищати!». Сучасна молодь, мабуть, і фільму цього не бачила. Зараз і армія не та, і молоді люди бажають жити без турбот.

Вітаю, не тільки дарничан, а і усіх, хто має стосунок до служби у армії з Днем захисника Вітчизни! Здоров'я вам та успіхів!

Розмовляв Сергій Котов

Comments

свій святкують Пустовойтенко В.П. та Ющенко В.А. Вони теж вважають себе захисниками Батьківщини.

Можливо сучасна молодь і пішла би до лав Збройних сил України, але враховуючи повний "беспредел" у тій армії то, навряд чи батьки відпустять свого єдине чадо..

Додати коментар

Plain text

  • HTML tags не дозволені
  • Адреси веб-сторінок та поштових адрес перетворюються у посилання автоматично.
  • Рядки та абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.