На Дарницькому вокзалі пасажири проклинають адміністрацію та обманюють турнікети | Дарниця.org

На Дарницькому вокзалі пасажири проклинають адміністрацію та обманюють турнікети

Цивілізація тут не діє, – каже охоронець

На Дарницькому приміському вокзалі – то густо, то пусто. Оживає він тоді, коли підходить електричка чи поїзд. Для охоронця, назвемо його Андрієм, це найважчий час, бо його знову будуть лаяти.

«Чого опять ці ескаватори не работають?», – сичить жінка з величезними торбами.

«Та шо його питать, стоїть тут для красоти», – відповідає за охоронця дід з натовпу.

«І так по 50 разів на день, – жаліється Андрій. – Я їх виключаю, чи як? Це адміністрація економить, а люди, звичайно, зляться. Тут же не з поїзда Москва-Париж сходять, а з приміських електричок, як віслюки всі нагружені».

З «великих» поїздів тут мали б сходити ще з часів Євро-2012. Вірніше, не зовсім тут, а поруч, де височіє пам’ятник безгосподарності – недобудований залізничний вокзал, на якого покладалися амбіційні плани розвантажити Центральний вокзал мало не наполовину і стати величезним транспортним вузлом. Сьогодні він схожий на затонулий Титанік. Місцеві його вже не помічають. 

«Та хто його вже добудує? Їм просто треба гроші було закопать», – висловлює свою версію літній чоловік на платформі приміського вокзалу.

Чоловік має на увазі Уряд Азарова. І справді, у пошуковиках на тег «дарницький вокзал», повідомлень, пов’язаних з іменем прем’єра-втікача, найбільше. То Микола Янович збирається добудувати вокзал якнайшвидше, то круто міняє плани, бо, бачте, не дають часті зміни влади та урядів. Якщо хтось від цього й виграв, то той, «хто закопав гроші» та ще песики-безхатченки, які облюбували просторі території знаменитої недобудови.

Людям дістався довжелезний перехід, який з’єднує дві невеликих касових зали. У ньому фактично життя вокзалу і проходить. 

Продавчиня солодощами зітхає – бізнес йде повільно, зарплата маленька: «Хотілося б більшу, та з чого її викрутиш? У людей грошей нема. Якби не місцеві, хто тут поруч живе, то не знаю, як би взагалі торгувалося».

«Якби ж ви пиво продавали, то не жалілися б», – каже дебелий чолов’яга, який підслухав нашу розмову.

І справді, пиво тут в ходу. Хоч і дорожче на пару гривень за цінусупермаркетів. Наче й не криза. Як в анекдоті: «Синок, я теж хочу морозиво, але гроші є тільки на горілку».

Продавчині дуже хочеться, щоб вокзал добудували – буде перспектива розширення бізнесу, хоч, каже, й конкуренція буде. Сьогодні, як мені здалося, вона у переході приміського вокзалу – королева: одна-єдина. Яток з пивом утричі більше, ніж із хлібом. Найдорожча ковбаска у «м’ясному» магазинчику – 87 гривень.

«Хто вам тут дорожчу куплятиме?», – дивується його господиня. – І цю беруть через раз». 

«У нас без дозволу знімати не можна», – підходить до мене серйозний вусань у формі. 

Отже, охорона тут не тільки для краси – все відслідковує. Але, на щастя, його вдається переконати, що я лише з добрих намірів, і він «дає добро». До того ж, ось уже якийсь чоловік видався йому підозрілим, і він переключився на нього.

«Бачте, який Ви пильний»,– кажу, й відчуваю, що вдалося підлеститися.

«Це ж робота, ми тут ворюг затримуємо, – не без гордості відповідає охоронець. – Буває в часи пік бригади працюють, по 4-5 чоловік. Одні штовхаються, а інші гаманці витягають. Люди ж, як побачать електричку, то вже ні про що не думають – аби скоріше вскочити та сісти».

Питаю, чи багато таких випадків.

«Перед вихідними трапляється. Але ж ми не Центральний вокзал, у нас масштаби не ті», – чую відповідь.

Коли прибуває наступна електричка, спостерігаю дивну картину – одні пасажири щось прикладають до турнікетів і тоді проходять, а інші (відсотків дев’яносто) шурують прямо через прохід між будкою охорони і останнім турнікетом. На ньому написано, що це службовий вхід. За цим спокійнісінько спостерігає охоронець у будці. Цікавлюся, що воно таке.

«Та всі повинні через турнікети проходить, і прикладать свій квиток, який повинен зберігатися весь маршрут. Це спеціально продумано по-новому, щоб відстежувати пасажиропотік, вести контроль. Я не знаю толком. Але самі бачите, хто б там через ті турнікети проходив?! Не діє на нас цивілізація. А я що буду їх утримувать і заставлять через турнікети йти? Воно мені треба?», – аж запалюється охоронець з будки, хай буде Іван.

Думаю, якщо Укрзалізниці не треба, то Іванові й поготів. Тим більше, як виявилося, зарплату йому не платять через раз. Вся зарплата – 1900 гривень, «сутки через троє».

«Я краще воювать пішов би, чим оце тут стоять, та не виходить… Я слюсар, кваліфікований, а роботи нема. То стою оце тут, матюки від пасажирів слухаю», – жаліється Іван. Питаю, чим займається в ті три доби, що вихідні, каже: відхожу від зміни і готуюся до нової.

«Тут ноччю весело, – продовжує, – Коли наріки і луніки в переход спускаються. Це я так наркоманів і бомжів називаю. Тут і драки, і що хоч. Міліція не спішить на помощь, самі розбираємося. Ось недавно одні з цих луніків хотіли в пасажира телефон сперти. Так ми одбили. Тут же й нормальні люди ночують – хто на електричку запізнився, кому нема чим їхати. Так хоч один подякував».

А тим часом зовсім не до розмов прибиральниці – жіночці явно молодшій на вік, ніж на вигляд. «Це вже десятий мішок виношу, чого-чого, а мусору хватає. Ми ж ще й біля колій підбираємо», – каже.

Тут приходить наступна електричка і чергова партія пасажирів лається на мертві ескалатори, стягуючи свої торби сходинками.

«Коли будуть вибори, тоді все буде работать», – кривиться у посмішці бабця.тає. Ми ж ще й біля колій підбираємо», – каже.

Додати коментар

Plain text

  • HTML tags не дозволені
  • Адреси веб-сторінок та поштових адрес перетворюються у посилання автоматично.
  • Рядки та абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.