Києве мій!

Я люблю тебе, Києве мій, як ніколи
За каштанів «бріоті» обмерзлі гілки,
За зачинені в центрі крамниці і школи
І за спалені «Альфою» вщент профспілки,

За вцілілу поставу титана футболу,
За згорілий любовний чи Парковий міст,
Попри все ти твердинею став, як ніколи,
Що потужно на злодіїв вилила злість!

Я люблю тебе голого (геть без бруківки!)
І узутого в дране чужинське взуття,
Ти повстав навіть без озвірину спринцівки
І довів своє право на вільне життя!

Обгорілість смаглява дає тобі шарму,
Сморід шин—це найкращий в житті аромат,
Це повстання уже не минулося марно,
Я почав тебе, Києве мій, поважать!